Дізнайтеся про гончарський посуд Сіфносу: традиції ручної роботи з глини

На Черронісо, на північному півострові Сіфносу, я йду між рушниками, розкиданими над мокрим піском, і стукаю до дверей будівлі, що виглядає, ніби витягнута з старої фотографії.

Костас Депастас, гончар з 1948 року, зустрічає мене ясними, цікавими очима, столиком з бобами в руці — я спостерігаю, як він готує страву. Він спускає вогонь, ставить тарілку на дерев'яну стіл у своєму затемненому кухні і веде мене далі — до майстерні, яка також слугує магазином його кераміки. На вулиці купальники заповнюють берегову чергу, що міг би потрапити в будь-який огляд чарівних схованих пляжів Греції; всередині день слідує за ритмом ручної роботи з глини.

У Черроніса відвідувачі тримають стару майстерню живою

Сонце і шум купців проникають крізь відкриті двері та два дерев'яні отвірки. Комора світиться відтінками червоного землі, бежевого і охра. Завершені миски й чашки заповнюють полиці й широкий стіл разом із gavathes, глибокими мисками для подачі, та tsikalia, традиційними гончарськими кулами. Дві гончарські колеса стоять в одному приміщенні у найсильнішому світлі: одне рухається ногами, інше — електричним.

Депастас пам’ятає острів, де торгівля була всюди. 'Весь острів був однією майстернею кераміки', — каже він. 'Все, що ви бачите на узбережжі сьогодні, магазини, готелі, кімнати — усе було майстернями, бо майстри повинні були бути поблизу моря, щоб кераміка легко могла бути завантажена на кораблі.'

Того узбережжя несе власну історію. Як пояснює підсумок муніципалітії про січнівську гончарство, майстерні колись розташовувалися наземно, поза дотиком піратів; коли загроза спала, гончари пересунулися до берегів, де їх вироби легше відвантажувати з острова. Деякі проводили робочий тиждень у своїх прибережних майстернях, повертаючись до сіл у п'ятничні вечори й знову діючи у понеділкові ранки.

Торгівля опиралася багатьом рукам: люди збирали вугілля, копали й переносили глину, готуючи її для гончара й його помічника. Кораблі, що йшли з цих майстерень, належали до повсякденного життя — для зберігання, готування й сервізу — і ця користь вискакувала січнівську гончарність далеко за межі Сифноса.

Відвідувачка приходила прямо з моря, вода ще блищала по її шкірі, запитуючи про вироби і ціна; Депастас відповідав на англійській здійсно. Контраст був яскравим — старий майстер у своїй старовинній майстерні, покупець у купальнику — але пляж і гончарність разом: люди ззовні теж ті, хто проходить крізь його двері.

«Якби не всій цьому хаосі ззовні, як ви назвали, — каже він, — я б тут не існував».

У Артемоні сім'я Lebesis продовжує ремесло

Наступного дня я пройшов Артемон, спираючись на слова Депастаса. В тіні нахилений промінь приносить перші підказки осінньої прохолоди, але в сонці тепло щойно відпускає свою хватку. Яскраві, бездоганні вулиці села могли б належати архівам Картьє-Брезон чи Буаузона. Протягом підйомних частин і залізних переходів інколи зустрічаєш інші відвідувачі — на роздоріжжі чи при побаченні на відстані в яктрі.

Острів заспокоюється після літніх натовпів; кафе спокійні, бугенвіє ще щільно фарбоване. Георгія Міцика — Джо, для всіх — стоїть на підвіконні свого магазину разом із маленьким собакою Клайрі, привітуючи проходящих; ручні аксесуари заповнюють простір за нею. Після кількох років у Аполлінії, це її перший сезон у Артемоні.

У невеликому дворику Панагієї тую Балі, церкви 1783 року, французький мандрівник малює на паперовій карті олівцем у тіні колокольни. Над низькими дахами, глиняні димники, що називаються flaroi, повертають мене до суті цієї прогулянки: тут гончарство є частиною самого села.

У майстерні сім’ї Лебесі, глянцеві керамічні знаки на білому стіні вказують на ремесло, що практикується всередині. Гончарство сім’ї є на четвертому поколінні: Ніко Лебесі, його брат Спірос, їхній батько Жіанн і молодий Іонас переходять ним протягом робочого дня.

Коридор сонячного світла проникає через головний виробничий простір. Поблизу двері Васілікі Мандалу прикрашає тару і миски тонкими глиняними лініями і кольорами. Звичні форми набувають власного характеру у деталях: лінія, що витягнена в поверхню, мазок фарби, терпляча увага, приділена одному предмету.

Довге спілкування Сифносу з глиною має практичні корені: залежить від залежності глини в жаростійку, цінної за її вогнестійкість. Музей гончарства Сифносу стежить за славою своїх кухонних посудів у цьому матеріалі та навичці рук, що з ним працювали — посуд все ще в домашніх умовах при будь‑якій кулинарній подорожі через автентичні смак грецьких страв (culinary journey through Greece's authentic flavors). Краса глининої посудини і її здатність витримувати духовку вже давно належать одному й тому ж ремеслу.

Репертуар охоплює від великих глиняних ємностей, або pithoi, до келихів, тарілок, глиняних форм з кришками та глиняних каструлів. Навіть характерний flaros знайшов своє життя поза печенею, його форма повертається як декоративний предмет, сувенір або лампа—знайомі форми, що продовжують знаходити нові застосування.

Туризм підтримує більшу частину цієї роботи, особливо декоративні вироби, що відвідувачі беруть додому, але сім'я також спостерігає сильний попит на щоденні миски, чаші та тарілки, з замовленнями, що переважно надсилаються поза островом. Старий зв’язок між майстернею і далекими господарствами продовжує існувати, навіть коли смак і напрямки змінюються.

Близько, дошка тримає чаші, які Іонас і його друзі намалювали вчора—розважливі малюнки, що фіксують ще одне післяобіднє в майстерні, ще один шлях навчання. Тут четверте покоління вже працює з матеріалом, спостерігає за роботою і самостійно випробовує різні речі.

Те, що залишиться в мене, коли я йду, — образ рук Іонасa, мокрих і підбитих червоної глини; виріб обертається на тязі, обертаючись набуває форми під його пальцями. Після цього ще залишаються роботи: фініш, декорування, обпалка—і тоді також він подорожуватиме, буде використаний, збережений і спогадуним протягом багатьох років.

І якщо світ ручної роботи Сіфноса змусив вас мріяти про решту Циквид, Іо і готель Mediterraneo в Хоре знаходяться на коротку перевезень на паромі.

(Адаптація до англійської мови історії, спочатку опублікованої у грецькому виданні Travel.gr автором Нікосом Коккасом, одним із наших старших фотографів і довготривалим прихильником Цикляд.)