Василіки Санторини: розкіш із сімейного дому

У Васіліко на Санторіні традиційні терракотові тераси відкривають широкий, вражаючий вид на калдеру.

Щойно вони були включені у нову статтю Sunday Times про найпам'ятніші «доми-отели» Європи, власниця Дейфіна Валамбос розповіді про перетворення сімейного дому на сім-suite таель, емоційний аспект гостинності і про те, чому відчуття дому може бути розкішшю в її найчистішій формі.

На острові, де розкішна готельно-чисельність зазвичай означає драматичну архітектуру, інфініті-джекори та панорами калдери, «Васіліко» привертає міжнародну увагу саме тим, що є набагато особистішим: це ніколи не перестає мати відчуття дому.

Сім-suite був нещодавно обраний Sunday Times для статті про «доми-отели» — це інтимні місця, де межа між готелем і домом свідомо пом'якшується завдяки сімейній присутності, особистій історії і орієнтації на створення емоційної зв'язку з гостями.

Для Дейфіни Валамбос ідея готелю, який відчувається як дім, не є концептом, розробленим для гостей. Це справжнє і буквально таке.

«Васіліко» було збудовано у 1980-х роках Вассилісом Валамбосом, пристрасним колекціонером мистецтва, як його приватне укриття та літній будинок сім'ї. Коли воно перейшло до його дітей, Дейфіни та Яніс, вони вирішили перетворити його на бьютік-готель, зберігаючи історію та ідентичність як центральний елемент трансформації. Сім’я ніколи не планувала «створити» готель, як вона каже — вони просто внесли налаштування, щоб більше людей мали змогу відвідати їхній дім.

Для Валамбос останнє визнання особливо важливе, бо воно відображає характер, який сім’я зберігає — непередбачуване визнання, отримане саме за ту саму причину, яка, на їхню думку, робить Васіліко особливим: що він «залишається домом серцем».

У наведеному нижче інтерв'ю Валамбос оглядає літо у сімейному будинку, пояснює, як його спогади та традиції сформували сьогоднішній готель, і розмірковує про інтимність, емоційний зв'язок та те, що справжня розкіш у грецькій гостинності може означати.

The Sunday Times розмістив The Vasilicos у своїй статті «Незабутні готелі, які справді роблять будинок затишним», яка підкреслює об'єкти, де родинні зв'язки, особистиста історія та відчуття приналежності визначають досвід гостя. Що означає це визнання для вас і команди?

Daphne Valambous: Неочікувана честь, називає її — що резонує глибоко, оскільки сім'я ніколи раніше не чула терміну «casa hotel». Для невеликого, трохи випадкового готелю бути обраним такою престижною публікацією справжнім джерелом гордості, особливо з огляду на рівень готелів, представлених поряд. Що робить це ще більш значущим, то ж саме те, що сім'я вважає вирізняючим The Vasilicos — що він «залишається домом у серці». Її сподівання – що стаття приведе гостей, для яких готель – ідеальний вибір.

Ця стаття особливо підходить, оскільки The Vasilicos ніколи не доводилося штучно створювати відчуття будинку — вона справді була вашим сімейним будинком і місцем, де ви проводили більшість свого дитинства. Чи вловила The Sunday Times щось істинне про цю власність?

Драфна Валамбус: Так. Її батько, пристрасний колекціонер мистецтва, побудував “The Vasilicos” у 1980‑х роках як свою приватну схованку та літню хату, тому вона завжди відчувала себе щасливою відпустковою осiinою. Перетворити її з сімейного літнього помешкання в бютік-готель із сімома номерами стало можливо лише за умови, що сім'я поважатиме та зберігатиме історію та ідентичність місця. Вони нічого не створювали — просто адаптували будівлю, щоб більше людей мали змогу відвідати їхнє помешкання. Диво, що “Sunday Times” відчувало це і включило їх в такий короткий список, для неї є великою перемогою.

Поверніть нас до “The Vasilicos”, перш ніж вона стала готелем. Які пам’ятки дитинства й проведеного там часу для неї найсильніші?

Драфна Валамбус: Зважаючи на дві бісалінові рослини, які колись обрамляли вхід до того, що тепер називається “Vasilicos Suite” — через цю подібність вони й дали готелю назву. Кожне літо розпочиналося зі збору квіток із підрозділу рослин, який знаходився на шляху з аеропорту; кожну осінь вони повертаються, щоб пересадити їх на наступний рік. Потім був вечірній ритуал поливу рослин під звук опери келись перед заходом сонця — визначальна пам’ять, що сформувала у неї уявлення про закат проти Санторіно. Довгі обіди під перголою, тераса, де вона проводила свої дитячі літа, приваблювали гостей, які вільно переміщувалися, а планування забезпечувало приватність між компанією та самотністю. Її батько носив своє важливе діюче свято в серпень, а сім'я знайшла сюрприз, коли він прийняв кота, який, ідеально підходить для Лео, назвав Кінгом — сьогодні вшановано, щоб його назвати “King Cat Suite”. А після-вечірки, найвідоміша — це епічний 30-й день народження брата ей.]

The Sunday Times також звертає увагу на чарівну деталь: сімейний посуд ще використовується під час прийому їжі. Що ще з оригінального дому продовжує існувати в The Vasilicos?

Daphne Valambous: Посуд є однією з її улюблених речей про The Vasilicos — він дозволяє їй відчувати себе вдома. Грецькі літні страви ще приносяться на сімейний синій калико посуд, і оскільки Burleigh продовжує виготовляти цей орнамент, заміни залишаються в досяжності. У верхньому поверсі вітальня майже непідкрита, її книги й предмети залишаються саме такими, якими вони завжди були, і більшість оригінального меблів досі стоїть; новіші меблі були обрані так ретельно, що важко розрізняти старе та нове. Оскільки через будинок проходить безліч гостей, рутини мають залишатися гнучкими, але вітальний лист завжди спрямовує людей до островних місць, які сім'я цінує — тих, що ми зібрали у нашому гіді про Приховані пляжі Греції. У суїтах маленькі зручності запрошують гостей запозичити книгу для лежаків або взяти ковдру й насолодитися нічним повітрям, і їй подобається чути, що люди заснули в кутку Efta Suite. Нарешті з’являються Daphne's Details, її серія співпраць з митцями та майстрами.

Якщо Санторіні викликає апетит до ширших Кіляд, Hotel Mediterraneo на Ios пропонує свій власний тихий, теплий погляд на островну гостинність.